Дзюба – не Бог. Час перестати на нього молитися

#ProstoProSport пояснює, чому не варто переоцінювати ключового нападника «Зеніту» та збірної Росії.

Мабуть, немає в Росії спортсмена популярнішого за Артема Дзюбу. На будь-якому стадіоні країни "зенітівця" зустрічають кричалкою: "Дзюба, Дзюба - Бог футболу". Діти, які виводять гравців на поле, просто божеволіють при одному виді «Дзюбіньо».

Ще два роки тому Артем був героєм вічних жартів, анекдотичним персонажем, як зараз Антон Заболотний. Чому раптом все різко змінилося? Як не дивно, Дзюба за таку трансформацію насамперед має подякувати Роберто Манчіні. Якби італієць не вигнав форварда із «Зеніту», то не було б шести голів у десяти матчах за «Арсенал», викликавши до збірної Росії на чемпіонат світу та гола з пенальті у ворота Іспанії. Футболіст із петербурзької лави навряд чи знадобився б Станіславу Черчесову.

Не варто применшувати й особистих якостей самого Дзюби – самовідданості, цілеспрямованості та неймовірного бажання. Артем після заслання до Тули грав виключно на межі своїх можливостей. Запалу вистачило і на домашній мундіаль - так, що потім він став чи не національним героєм Росії. Але чи справді Дзюба настільки гарний, як про нього кажуть?

***

Найочевидніший плюс нападаючого «Зеніту» – вміння зробити результат. З десяти голів пітерців у поточному сезоні РПЛ форвард причетний до семи: чотири голи та три асисти. Також Дзюба – найкращий бомбардир збірної Росії у відбірному циклі до чемпіонату Європи. На його рахунку покер у ворота Сан-Марино та гол Казахстану.

Прийнято вважати, що Артем чи не найкраще в країні грає головою. Коли партнери не знають, що робити з м'ячем, завжди можна просто навісити на Дзюбу, а він обов'язково виграє боротьбу. Але це ще не все. На відміну від багатьох форвардів-стовпів, він може взяти участь не лише у фінальній фазі атаки, а й у її розвитку.

Ще одна важлива якість Артема – лідерські якості. Коли «Зеніту» нічого не виходить, і вже опускаються руки, саме Дзюба веде всіх за собою. Причому лідер він не лише на полі. У Петербурзі Артем виконує роль сполучної ланки між легіонерами та росіянами, відповідає за позитивну атмосферу в команді. Такої людини дуже не вистачало «Зеніту» Лучано Спалетті у 2012 році. Не дивно, що й у збірній колектив також поєднується навколо Дзюби.

***

На виході у нас вийшов портрет чи не ідеального гравця. Але це лише половина правди. Так, через Артема йде вся гра «Зеніту», але лише тому, що команда не вміє атакувати інакше, крім за допомогою закидів або навісів з флангу на свого форварда. Це у збірній Черчесов також має під рукою Олександра Головіна, Дениса Черишева та братів Міранчуків. А от у синьо-біло-блакитних гравця, здатного урізноманітнити атаки, немає. Тому всі матчі петербуржців виходять нудними та одноманітними.

Так, іноді примітивна гра верхи буває ефективна, але в неї є і багато вразливостей. Насамперед, передбачуваність. Суперники знають, що достатньо закрити Дзюбу персональною опікою – і половину справи зроблено. Цього сезону цю нехитру тактику вже вдало застосовували «Уфа» та «Ахмат». Артем у таких ситуаціях губиться, і навіть свої найкращі якості продемонструвати не може. Наприклад, з «Ахматом» він виграв лише два верхові єдиноборства з 17.

Тут, звичайно, багато в чому винен Сергій Семак. Він навіщось будує гру через форварда, який гарний, коли потрібно додати у пресингу та грі на другому поверсі. Для ролі плеймейкера Дзюбе не вистачає швидкості, швидкості мислення та бачення поля. Через нього не можна розвинути атаку низом. Артем довго працює з м'ячем і втрачає правильний момент для швидкої передачі.

Та й свої прямі обов'язки форварда штрафного майданчика він виконує, насправді, не так чудово, як той самий Соломон Рондон. Якщо венесуелец отримував м'яч у площі суперника, то можна було змінювати рахунок на табло, адже практично не помилявся. А ось Дзюба через свою природну повільність часто губить моменти. Видно, що Артем працює над цим компонентом, але до ідеалу все одно далеко.

***

Тому немає нічого дивного, що Артем так і не отримав гідних пропозицій із топ-чемпіонатів. За європейськими мірками, він – середньої руки нападник. Його образ «незламного бомбардира» багато в чому штучно створений російськими ЗМІ, яким після чемпіонату світу був потрібний герой нації. Чому їм став не Черишев – залишається лише гадати. Мабуть, на думку піарників, вихованець «Реала», який грає в Іспанії, на цю роль не підходить.

Правду кажучи, навіть у Росії є центрфорварди, сильніші за Дзюбу. Це два Федора – Чалов та Смолов. Можна також згадати і Кокоріна, що мчить за ґратами. А найкращим гравцем країни Дзюбу і близько не можна вважати при живому Черишеві. Проте у всіх подібних голосуваннях у суперників «зенітівця» немає жодних шансів.

Дивно, що у нас обожнюють габаритний стовп, коли за кордоном цей тип футболістів іде в небуття. Це стосується навіть Англії, де гранди відмовилися від двометрових центрфорвардів на користь маленьких Агуеро, Фірміно чи Ляказетта.

Адже ейфорія від чемпіонату світу давно спала, настав час дивитися на речі реально. Дзюба – не Бог. Досить на нього молитися.