Топ-11 найрезультативніших трійок НХЛ у сезоні — хто тягне команди вперед

НХЛ взяла паузу, і саме час озирнутися назад, щоб зрозуміти, хто творить магію на льоду. Одні команди вже практично забронювали собі місце у плей-офф, інші ще борються за шанс продовжити сезон. Серед головних зірок — як російські, так і канадські хокеїсти, але хто справді робить гру? Давайте розберемо найрезультативніші зв'язки цього сезону. Важливо: враховуємо лише статистику за рівних складів, адже зараз більшість клубів у більшості випускають четвертого форварда, що повністю змінює розстановку сил.

 Торонто — Метт Ніс ланка, що бракує, в атаці.

Кожен успішний хокейний дует потребує третього гравця, який не лише підігрує, а й виконує складну чорнову роботу. У «Торонто» довгі роки поряд з Остоном Меттьюсом і Мітчем Марнером був боєць, здатний вклинюватися в найжорсткіші моменти матчу. Раніше цю роль виконували Зак Хайман і Майкл Бантінг, але тепер на перший план вийшов Метт Ніс - габаритний силовий форвард, який зумів ідеально вписатися в ланку. Цей американець зі словацьким корінням має вражаючі фізичні дані, що робить його незамінним у боротьбі біля воріт суперника.

Він виграє позиційні битви, закриває огляд воротареві і готовий першим опинитися на добиванні. Завдяки цьому Ніс став лідером команди зі створення гольових моментів із небезпечної зони. Крім того, він не просто виконує роль "робочої конячки", а й демонструє ігрове мислення. На відміну від багатьох силовиків, Ніс вміє взаємодіяти з топ-форвардами, відкриваючи їм простір і створюючи зручні моменти для кидків. Така універсальність робить його важливим елементом атакуючої стратегії "Торонто".

З приходом Ніса тренерський штаб «Мейпл Ліфс» отримав можливість ще більше навантажувати першу ланку, зробивши її не лише технічною, а й фізично потужною. Тепер супротивникам складніше грати в обороні – Меттьюс і Марнер можуть вільніше маневрувати, знаючи, що за їхньою спиною знаходиться надійний партнер, який готовий розпочати боротьбу за шайбу у будь-який момент. Крім того, така схема робить команду більш збалансованою.

З Нісом «Торонто» отримав додатковий атакуючий ресурс, здатний чинити тиск на захисників та продавлювати їх у зоні. Метт Ніс не просто заповнив вакансію третього гравця в елітній ланці «Торонто», а й привніс до нього нову енергію. Його вміння грати на п'ятаку, боротися за шайбу та знаходити моменти для добивання робить команду сильнішою та різноманітнішою. Тепер це поєднання не лише техніки та швидкості, а й фізичної потужності, що може стати вирішальним фактором у боротьбі за Кубок Стенлі.

Айлендерс - Циплаков, Нельсон і Палм'єрі

Максим Циплаков поступово перетворюється на важливого гравця "Айлендерс". Незважаючи на недавню дискваліфікацію, він міцно зайняв місце у ланці з Броком Нельсоном та Кайлом Палм'єрі. Поки команда шукає ідеальні поєднання, ця трійка залишається найрезультативнішою — 21 закинута шайба за сезон. Головний тренер Патрік Руа часто змінює склад, і більшість поєднань не досягають навіть 10 голів. Але Циплаков, опинившись у цій зв'язці, став важливою ланкою. Він замінив П'єра Енгвалля, який не зміг виявити себе у системі команди. На відміну від шведа Максим робить ставку на фізичну міць: активно йде в боротьбу, чіпляється за шайбу біля бортів і створює моменти на п'ятаку.

Такий стиль ідеально доповнює партнерів. Нельсон – мозковий центр атаки, Палм'єрі – швидкий і технічний нападник, який чудово грає на завершенні. Циплаков робить для них «брудну» роботу: сковує захисників, б'ється за шайбу та допомагає створювати небезпечні моменти. Все це було б чудовою новиною для «Айлендерс», якби не одне «але»: вже в березні ця ланка може розпастись. Контракти Нельсона та Палм'єрі закінчуються, і клуб може обміняти їх перед дедлайном. Якщо керівництво вирішить будувати команду на майбутнє, розмін лідерів цілком ймовірний сценарій.

Поки що ця трійка залишається найкращим варіантом для атаки «островітян». Якщо їх не розлучать, вони продовжать набирати очки та боротися за плей-офф. А якщо обмін таки трапиться, Циплакову доведеться адаптуватися до нових партнерів. Який варіант вибере клуб? Скоро дізнаємось.

Російсько-канадська зв'язка Коламбуса - потужність, швидкість та результативність

У поточному сезоні НХЛ трійка форвардів «Коламбуса» у складі Дмитра Воронкова, Шона Монахана та Кирила Марченка демонструє визначну ефективність. Їхня результативність вражає: за 230 хвилин ігрового часу вони закинули 22 шайби. Якщо перевести це у формат повного матчу, виходить вражаючий показник – 5,74 гола за гру. Не менш важливо і те, що ця зв'язка практично не допускає помилок в обороні. За весь час спільного виступу вони пропустили лише п'ять шайб, що робить їх найкращою атакуючою трійкою з погляду балансу атаки та оборони.

Такий прорив багато в чому пов'язаний із приходом головного тренера Діна Евасона. Він зробив акцент на динамічний хокей, що пресингує, який ідеально підійшов молодому складу «мундирів». Особливо вдало у його системі заграв Дмитро Воронков — справжній силовик, який привніс до лінії нападу агресію та міць. Шон Монахан, своєю чергою, чудово вписався у дует Воронков—Марченко, що вже склався. Його партнери по ланці знають один одного ще з часів молодіжного чемпіонату світу, а сам Монахан швидко адаптувався до їхнього стилю. Цікаво, що в роздягальні його навіть почали називати Сергієм — настільки він злився з російською зв'язкою.

Проте радіти такій хімії вболівальникам «Коламбуса» поки що не варто. Через низку травм цей склад може надовго випасти з гри. Але якщо їм вдасться повернутись у повному складі, то команда отримає потужну зброю у боротьбі за плей-офф.

Бостон – роль Давида Пастрняка у перебудованій атаці

Цього сезону «Бостон» стикається з серйозною проблемою – нестачею топових центрів. Якщо минулого року команда ще якось справлялася, то зараз ситуація стала гострішою. Літнє посилення в особі Еліаса Ліндхольма не виправдало очікувань, інші кандидати не дотягують до рівня елітних плеймейкерів. У результаті тренерський штаб змушений експериментувати з поєднаннями, розводячи ключових гравців з різних ланок.

Одним із тих, хто змушений працювати в умовах кадрового дефіциту, став Давид Пастрняк. Чеський форвард продовжує показувати видатну результативність, незважаючи на відсутність топового центру поряд. На його рахунку вже 23 закинуті шайби, а загальний внесок у атакувальну гру «Бостона» важко переоцінити. Його нинішні партнери, Морган Гіки та Павло Заха, суттєво поступаються у класі: удвох вони набрали менше очок, ніж Пастрняк поодинці (62 проти 68).

Поділ функцій у цій ланці очевидний. Пастрняк виконує роль головної атакуючої ланки, а Гіки, незважаючи на не найвидатнішу статистику, витягує з цього максимум. Показово, що 11 із його 17 голів було забито саме з передач чеського форварда. Це підтверджує залежність партнерів від Пастрняка, котрий створює моменти буквально з нічого.

Журналісти в Бостоні вже жартують, що за поточного рівня гри Давид міг би успішно взаємодіяти навіть із «держаком від мітли». Однак у довгостроковій перспективі така ситуація має ризики. Якщо керівництво не вирішить проблему центру, ефективність Пастрняка може знизитись, а команда – втратити конкурентоспроможність у плей-офф. «Бостон» потребує надійного плеймейкера, інакше сезон ризикує закінчитися раніше, ніж хотілося б уболівальникам.

Анахайм - ставка на досвідчених гравців

Сезон НХЛ стає черговим випробуванням для "Анахайм Дакс". Команда буксує, атака виглядає мляво, перспективні молоді гравці не виправдовують очікувань, а головний тренер Грег Кронін отримує ударну дозу критики. Уболівальники розчаровані, експерти сумніваються у майбутньому клубу, але серед цього хаосу є одна стабільна ланка – ветерани, які продовжують тягнути команду вперед.

Френк Ватрано, Райан Строум та Трой Террі – ці троє стали своєрідною «тихою гаванню» для «Анахайма». Ватрано, наприклад, минулого сезону закинув 37 шайб, і зараз його роль в атаці лише посилилася. Саме він став головною ударною силою команди, у той час як Террі, який колись виблискував у гонці снайперів, більше зосереджений на командних взаємодіях. «Коли стаєш старшим, важливо не просто грати швидко, а бути розумнішим за суперників.

Треба відчувати гру, вибирати правильні позиції та використати свої шанси», – каже Ватрано. Саме цей досвід допомагає йому залишатися результативним, а Строум чудово доповнює партнерів точними передачами та грамотними діями в атаці. Террі, хоч і не показує тих же вражаючих результатів, залишається цінним елементом завдяки своїй техніці і швидкості.

Так, "Анахайму" зараз нелегко. Команда перебудовується, уболівальники чекають на зміни, а Кронін намагається знайти працюючі схеми. Однак одне залишається незмінним – доки молодь тільки шукає себе, саме досвідчені гравці продовжують робити результат. Можливо, саме навколо них клубу варто будувати майбутнє, якщо він справді хоче вибратися з кризи.

Піттсбург - стабільність або перебудова

Після відходу Джейка Гюнцеля «Піттсбург» зіткнувся з проблемою нестачі якісних вінгерів для своїх ключових центрів Сідні Кросбі та Євгена Малкіна. Команда спробувала кілька варіантів, але поки що найстабільнішим поєднанням залишається трійка Кросбі – Брайан Раст – Рікард Ракелль. Однак, незважаючи на їхній досвід та зіграність, ця комбінація не ідеальна і вже викликає питання у аналітиків. Експерименти з Ентоні Бовільє у першій ланці не принесли очікуваних результатів – нападник не зміг показати рівень, необхідний для гри з капітаном «пінгвінів».

Потім була спроба переведення Малкіна на фланг першої ланки, але цей варіант виявився короткостроковим. У результаті тренерський штаб вирішив залишити Кросбі у звичному поєднанні з двома найдосвідченішими крайніми форвардами команди. Варто зазначити, що ефективність цієї трійки викликає певні сумніви. При 24 забитих голах вона пропустила 27 шайб, що не є найкращим показником серед топ-ланок ліги.

Такий баланс свідчить про те, що зв'язка Кросбі, Раст і Ракелль не завжди справляється з оборонними завданнями, а також часом має проблеми зі створенням гольових моментів. Ще один важливий аспект — майбутнє цих гравців у складі «Піттсбурга». Клуб явно рухається у бік перебудови, а контракти Раста та Ракелля не можна назвати довгостроковими та непорушними. Цілком можливо, що влітку команда розгляне варіант їхнього обміну, щоб звільнити місце для молодших або результативніших нападаючих.

Такий крок цілком логічний у контексті глобальних змін, на які можуть очікувати «Піттсбург» у найближчі сезони. Таким чином, команда опинилася перед непростим вибором. З одного боку, збереження поточного складу дозволить «пінгвінам» зберегти хоча б часткову стабільність та зіграність ланок. З іншого боку, омолодження складу та пошук нових вінгерів може дати шанс більш успішне майбутнє. Який шлях обере керівництво клубу — стане ясно ближчим до міжсезоння.

Майбутнє Монреалю — Кофілд, Судзукі та Слафковськи.

Юрай Слафковськи, обраний «Монреалем» під першим номером драфту 2022 року, довго адаптувався до гри у НХЛ. Його дебютний сезон виявився складним: словацькому форварду не вистачало стабільності, впевненості у собі та розуміння ритму північноамериканського хокею. Проте друга половина минулого сезону стала для нього справжнім проривом. Поступово Слафковскі освоївся у жорсткій силовій боротьбі, почав демонструвати впевнену гру на обох сторонах майданчика і нагадав усім, яким потужним кидком він володіє.

Зараз словак грає у першій ланці «Монреалю» разом із двома головними зірками клубу – Коулом Кофілдом та Ніком Судзукі. Це поєднання давно стало символом надій уболівальників на майбутнє команди. Судзукі, маючи видатний хокейний інтелект, відповідає за створення моментів, розганяючи атаки розумними передачами і допомагаючи команді в обороні. Кофілд, незважаючи на невеликі габарити, компенсує це агресивним стилем гри, швидкістю та вмінням знаходити можливості для кидка.

Саме ця трійка сьогодні залишається найбільш стабільною у складі «Канадієнс». У той час як нижні ланки заповнені віковими гравцями, які поступово втрачають форму, а Патрік Лайне, який намагався закріпитися у другій ланці, демонструє нестабільну результативність, перше поєднання залишається головною атакуючою зброєю команди.

Незважаючи на молодість, Кофілд, Судзукі та Слафковські вже показують високий рівень зіграності. Вони доповнюють один одного, створюючи баланс між швидкістю, технікою та силовою боротьбою. Якщо розвиток цієї зв'язки продовжиться в тому ж напрямку, саме вони можуть стати фундаментом для майбутніх успіхів Монреалю.

Нью-Джерсі - Єспер Братт, Джек Хьюз і Ондржей Палат. 

Трійка Єспера Братта, Джека Хьюза та Ондржея Палата є однією з найцікавіших у складі «Нью-Джерсі». Особливо вражає, що навіть за не найвищої результативності одного з її учасників — Палати — зв'язка залишається грізною. Чех давно відомий своєю надійною грою, проте у новій команді його продуктивність знизилася. Якщо його партнери впевнено йдуть до 100-очкових сезонів, то сам він поки що важко долає планку в 30 очок. Проте, його досвід та універсальність роблять його цінною ланкою.

Головною рушійною силою поєднання залишаються Братт та Хьюз. Коли Джек тільки дебютував, багато хто поспішив назвати його провалом, проте він швидко перетворився на елітного плеймейкера. Зараз його вміння знаходити партнерів і вести гру робить Братта ще сильнішим. Швед, у свою чергу, вміє брати ініціативу на себе та завершувати атаки.

Їхня взаємодія помітно покращує атакуючу гру команди. Братт та Хьюз створюють моменти, підтримують високий темп та розривають оборону суперників. Палат привносить у ланку стабільність, вміло діє без шайби, що дозволяє партнерам більше зосередитися на атаці. Якщо чеху вдасться додати в наборі очок, ця ланка може стати справжньою ударною силою «Девілз» і однією з найнебезпечніших у лізі.

Варто зазначити, що ключова особливість цього поєднання – баланс. Х'юз відповідає за креатив та створення моментів, Братт – за індивідуальні проходи та завершення атак, а Палат – за роботу в тіні. Його внесок у пресинг, відбір шайби та грамотні дії у захисті дозволяють цій трійці залишатися надійною не лише у нападі, а й при грі без шайби. Якщо тренерський штаб знайде спосіб максимально розкрити потенціал Палата, "Нью-Джерсі" зможе розраховувати на стабільний результат навіть у матчах із топ-клубами.

Тампа-Бей - Джейк Гюнцель, Брейден Пойнт, Микита Кучеров

Перехід Джейка Гюнцеля до «Тампу-Бей» викликав чимало очікувань серед уболівальників та експертів. Здавалося, це посилення мало призвести до створення двох потужних атакуючих ланок, а не одного, як це було минулого сезону. Однак головний тренер команди Джон Купер зробив інший вибір – об'єднав Гюнцеля з Пойнтом та Кучеровим, сформувавши тріо топ-рівня.

Такий підхід цілком виправданий: Пойнт і Кучеров вже давно зіграні, а Гюнцель здатний додати їм ще більше гостроти в атаці. Деякі аналітики припускали, що в цю ланку логічніше було б запровадити рольового форварда, як це робить «Торонто». Але в «Тампі» вирішили інакше – два елітні снайпери в одному поєднанні не завадять один одному, а лише посилять результативність.

Цікаво, що часом Ґюнцеля використовують у центрі. На початку сезону він демонстрував високу ефективність на вкиданнях, виграючи до 60% спроб, хоч пізніше цей показник знизився. Проте він швидко адаптувався до нової ролі, що дозволяє «Тампі» бути більш гнучкою у побудові атак.

Фанати команди вже починають забувати про Стемкоса, який після переходу до «Нешвілу» поки не показує звичного рівня гри. Гюнцель, навпаки, органічно вписався в систему Купера і робить внесок в успіх команди. Цей експеримент із поєднанням трьох зіркових форвардів виглядає досить перспективним і, можливо, стане ключем до успішного сезону.

Рейнджерс – результативне тріо Панаріна, Трочека та Лафреньєра

Трійка Панаріна, Трочека та Лафреньєра залишається однією з найрезультативніших у НХЛ, незважаючи на хвилі критики. Минулого сезону ця ланка стала єдиною у лізі, яка подолала позначку у 50 закинутих шайб. Тоді тренери знайшли вдале тактичне рішення: Лафреньєр, якому було складно конкурувати за позицію на лівому фланзі з Панаріним та Крайдером, органічно влаштувався у схему, розкриваючи свої сильні сторони. Сьогодні зв'язка Панаріна, Трочека та Лафреньєра продовжує залишатися ключовою ударною силою «Рейнджерс».

Кожен гравець робить свій внесок: Панарін відповідає за креативність і нестандартні ходи, Трочек – за універсальність і стабільність у центральній зоні, а Лафреньєр, маючи відмінний кидок, доповнює цю комбінацію гольовим чуттям. Однак, незважаючи на загальний успіх, ефективність ланки помітно зменшилася порівняно з початком сезону. Більшість голів була занедбана в перших матчах, а потім результативність у рівних складах почала падати. Наразі шайби Панаріна все частіше припадають на більшість, що свідчить про зниження продуктивності гри 5 на 5.

Причин цього кілька. По-перше, суперники стали краще адаптуватися до стилю гри цієї трійки, блокуючи їх фірмові комбінації. По-друге, змінилася динаміка команди загалом: «Рейнджерс» стали більше покладатися на гру в спецбригадах, а отже, навіть топові ланки проводять менше часу в рівних складах. Проте потенціал цієї трійки залишається величезним.

Панарин продовжує вести гру, Трочек стабільний в обороні та атаці, а Лафреньєр набирається досвіду і стає дедалі небезпечнішим. Якщо їм вдасться відновити баланс і знову заграти з тією ж легкістю, що на початку сезону, «Рейнджерс» отримають потужну атакуючу зброю в боротьбі за Кубок Стенлі. Головний виклик – зберегти стабільність на дистанції. Від того, наскільки ця трійка зможе адаптуватися до умов, що змінюються, багато в чому залежить успіх усієї команди.

Вінніпег - тріо, яке рухає Джетс до вершини

Коли говорять про стабільні ланки в НХЛ, трійка Кайл Коннор — Марк Шайфлі — Габріель Віларді незмінно опиняється серед найкращих. Ці троє не лише провели разом рекордні 703 хвилини в рівних складах, а й стали найважливішою ланкою, яка визначила успіх «Вінніпега» цього сезону. Головний секрет їхньої результативності — баланс ролей. Коннор залишається недооціненим снайпером, який регулярно забиває понад 30 голів за сезон.

Шайфлі - розумний розпасовувач, здатний створювати моменти навіть у найскладніших ситуаціях. А Віларді, чий шлях у НХЛ ускладнювався травмами, перетворився на універсального нападаючого, здатного не лише забивати, а й вигравати силову боротьбу. Цікаво, що ще рік тому цей експеримент виглядав не надто вдалим. Зв'язка Коннор - Шайфлі - Віларді не показувала видатних результатів, а їхня просунута статистика залишала бажати кращого.

Однак у новому сезоні «хімія» між гравцями виявилася повною мірою. Команда стала гнучкішою в атаці. Коннор отримує більше простору для кидка, Шайфлі не боїться ризикувати під час передачі, а Віларді активно використовує свої габарити для контролю шайби. Разом вони створюють потужну наступальну силу, яка здатна розтягувати захист суперника, так і діяти в тісних зонах.

Стабільність цієї трійки відіграла ключову роль у тому, що «Вінніпег» несподівано для багатьох лідирує у Західній конференції. Поки що інші команди шукають ідеальні поєднання, «Джетс» вже знайшли своє. Звичайно, сезон ще довгий, і багато що може змінитися, але одне очевидно: якщо ця зв'язка збереже свою форму, «Вінніпег» залишиться серед головних претендентів на високі позиції. А це вже серйозна заявка на успіх.